Компас-GPS "саспенс - творча робота 11 класу"
Сьогодні ми вчилися писати саспенс. Що це таке? То особливий стан тривоги, хвилювання, напруження, що постійно зростає. У літературі — художній ефект, що має схилити читача до переживань. Учні 11 класу спробували себе в ролі письменників. Під час уроку з української літератури діти намагались створити такі тексти, котрі мають викликати в читача стан тривожного очікування. До речі, творили ми в межах проєкту “Компас — GPS”. Важлива умова - пов’язати саспенс з компасом. Що з цього вийшло? Читайте та переглядайте, бо ми ще й відео змонтували. “Блукаючи темним лісом, вона побачила якийсь відблиск у кущах. Здивувалась. Повільно підійшла до дивного предмета. Нахилившись, узяла до рук округлий предмет. Тільки - но збиралася роздивитися його, як раптом відчула чийсь погляд на собі. Затиснувши в руках компас (а це був саме він), спокійно повернулася спиною до темної гущавини. Перед нею стояв чоловік. Він дивився на неї, а вона не могла й поворухнутися. Тіло начебто перестало функціонувати. Тиша так тиснула на мізки, що, здавалось, її голова трісне. Все наче завмерло. Тільки він і вона в густій темряві. Вона відчувала, як кров гусне в її судинах…” “ Спускаючись сходами в холодний сирий підвал, дівчина зачепилась за старий дерев'яний стілець з якого щось впало. Коли вона присіла навпочіпки, щоб подивитися що це, то побачила розбитий компас. Дівчина здивувалась несподіваній знахідці. Увімкнула кишеньковий ліхтарик, але він раптом згас. “Треба було купити батарейки”,- зітхнула сама до себе. Глипнула крізь закіптюжене скло - на небі яскравів місяць, визираючи із - за хмар. Вона не встигнула добре рроздивитися компас : у брудній шибці побачила чорний високий силует, який спостерігав за нею…” “У північному лісі, в якому, здавалося, зупинився час, група подорожніх знайшла старовинний компас. Люди, загублені серед лісових нетрів, шукали порятунку. Вони сперечалися між собою та ніяк не могли визначити, куди їм рухатися. Все ж вирішили йти за компасом. Минула година. Під час чергового перепочинку туристи зрозуміли, що тупцюють на одному й тому самому місці. Мало того, найстарший чоловік з їхньої команди зник. Сутінки ставали все глибшими, а зоряне небо ховалось за рясними хмарами. Загублені боялись, але не втрачали надії. Вони ще не знали, що приречені…Залишитися тут”. “ У 1975 році в лабіринті старого замкового палацу, стіни якого ховають багатовікові таємниці, зібралися люди. Вони сперечалися, галасували й передавали з рук у руки старий компас. Врешті, один чоловік не витримав напруги й зненацька пожбурив затертий дороговказ до стіни. Компас розлетівся на друзки. Люди завмерли. Не тому, що втратили останню надію вибратись з лабіринту, ні. Тому що двері до нижчого підземелля відчинились і перед ними постала якась дивна сутність…Кожен із присутніх у тій примарі бачив себе…” “ Місяць уповні кидав тьмяне світло на дорогу. Дівчинка стояла на роздоріжжі. Раптом з лісу вийшов чоловік. Дівчинка злякалась і побігла до цвинтаря. Старі кам’яні хрести на могилах здивовано дивились на неї. Вона чула кроки за собою. Не встигла й скрикнути, як ЩОСЬ наздогнало її. Останнє, що вона бачила - вороння над хрестом, на якому гойдався компас”. “ Хлопці зрозуміли, що компас вказує неправильний напрямок. Вечоріло. Друзі вирішили залишитися в покинутому селищі (все одно краще, ніж просто неба), й одразу почали шукати якийсь будинок. Повечерявши, швидко поснули. Раптом Лукас прокинувся від шуму, що долинав з другого поверху. Спальник Томаса був порожній, а на горі чулося якесь вовтузіння. спочатку йому навіть здалося, що плаче дитина. Лукас тихо підіймався сходами, врешті він опинився перед дверима кімнати, з котрої вже досить ясно чув дивні звуки. Серце калатало, наче хотіло вискочити з грудей, у скронях аж боліло з напруги. Тремтячою рукою Лукас ухопився за клямку…”
